26.09.2018
2494
Підписуйтесь на наш Telegram канал і отримуйте найсвіжіші та найцікавіші новини першими
Кілька цифр і фактів, які свідчать про те, що страховий ринок в Україні розвивається зовсім не так бадьоро, як це часом намагаються представити. Чому?
Дискусія про зміну регулятора на страховому ринку (а також в цілому на ринку небанківських фінансових послуг) ведеться з 2015 року. Але як противники змін, так і його прихильники, концентруються в основному на технічних нюансах - хто які функції буде виконувати, які у кого з'являться або зникнуть повноваження. І мало хто говорить про стан ринку, його проблеми.
А їх, незважаючи на твердження окремих експертів, що все добре, і всіх все влаштовує (в кінці ми зрозуміємо, чому деякі компанії все дійсно влаштовує) накопичилося чимало.
У той час як світовий ринок страхування стурбований інтеграцією в процеси штучного інтелекту і big data, займається machine learning і розробляє програми страхування безпілотних автомобілів, український страховий ринок зайнятий питаннями значно більш приземленими - як зберегти хоча б існуючий рівень доходів. Причому поки це виходить робити переважно за рахунок обов'язкових видів.
Обов'язковість страхування тих чи інших ризиків диктується державою. У нас 40 обов'язкових видів, за багатьма з них отримати відшкодування в принципі неможливо, але це тема окремої розмови. Наявність таких видів страхування дійсно генерує додатковий грошовий потік в страхові компанії. Але і накладає на державу певні зобов'язання. І головне з них - забезпечувати якість послуг, які страхові надають своїм клієнтам.
За даними діючого регулятора страхового ринку - Нацкомфінпослуг - найбільша кількість скарг, які надійшли до них у 2017 році - 5321 - стосувалися саме наймасовішого обов'язкового виду страхування - ОСЦПВ (обов'язкове страхування автоцивільної відповідальності). На жаль, не рідкісні випадки, коли компанії відверто демпінгували, продаючи поліси Автоцивілки, а потім просто зникали з ринку, не розрахувавшись з клієнтами. Всього за 2017 рік страхові компанії, які пішли з ринку, заборгували своїм клієнтам ні багато ні мало 316 млн грн.
У кращому випадку клієнти цих горе-компаній отримають свої гроші від МТСБУ (Моторно-транспортного бюро України, яке виступає "гарантом" виплат по ОСЦПВ). У гіршому - залишаться один на один з витратами на ремонт своїх і чужих машин, а може, і лікування. Що мало б в цьому випадку зробити держава? Правильно, регулювати ринок і перевіряти його гравців так, щоб таких "компаній-фантомів" просто не було.
Насправді на українському ринку працює майже 300 страхових компаній, з яких 50 компаній збирають більше 90% всіх страхових премій. Тобто на решту 80% компаній припадає менше 10% клієнтів. Нікого не насторожує такий розподіл? Не викликає питань, як живуть 244 компанії з такою мізерною часткою ринку? І не залишають його? На відміну від великих компаній.
Після 2004 року в Україні прийшли великі міжнародні страховики (AXA, PZU, GENERALI, UNIQA, VIENNA INSURANCE GROUP, FORTIS, AIG, AEGON і інші), вклавши, крім багаторічного досвіду успішного ведення страхового бізнесу, сучасних ІТ-технологій та інтелектуальних розробок, більш 500 млн доларів прямих інвестицій. На жаль, на цей момент GENERALI, FORTIS, SEB, HDI, AEGON, AIG і QBЕ пішли з ринку. Причина - в його непрозорості, недовіру клієнтів, хаотичності законодавства. У підсумку український ринок став для світових страхових гігантів непривабливим настільки, що вони згорнули тут роботу. А 244 українські компанії, що працюють фактично без клієнтів, які не згортають! Дивно.
Ще один факт, що наводить на певні висновки про напрямок роботи страхового ринку сьогодні - частка перестрахування. Обсяг перестрахування в 2017 році виріс на 72%! З 30 найбільших страхових компаній (за обсягом зібраних премій) 8 страховиків направили на перестрахування понад 90% отриманих грошей. Такі цифри можуть свідчити про використання страхових компаній для податкової оптимізації. Після посилення вимог до банків в контексті розкриття інформації про власників небанківські фінустанови залишилися "останнім притулком" для сумнівних операцій, адже багато схем нині "переїхали" в небанківські фінустанови, доступ до інформації про їх бенефіціарів все ще дуже обмежений.
В першу чергу - вплине консолідований нагляд. Єдиний регулятор буде бачити всі операції на всьому фінансовому ринку, і можливості для так званого "регуляторного арбітражу" - коли недобросовісні компанії можуть зловживати законодавчими "гепами" в різного роду регулюванні - істотно зменшаться.
Крім того, поки тільки у НБУ є досвід ризик-орієнтованого нагляду, коли проблеми гравців ринку виявляються превентивно, а не за фактом порушення / скарги. З точки зору захисту інтересів клієнтів, куди ефективніше заздалегідь обчислювати "проблемні" компанії, а не бігти за ними по слідах, коли з високим ступенем ймовірності гроші вже давно можуть бути виведені, а в офісі залишаться тільки стіл і стілець.
Ну і глобальне - сьогодні за фінансову стабільність відповідно до мандату відповідає НБУ. Але по факту не можна відповідати за фінстабільність і не мати інструментів впливу на ринок. Тільки останній вже "чисте і прозоре", а перший, як видно з наведених вище фактів, поки не може похвалитися подібною характеристикою.
Те, що єдиний, інституційно більш зрілий, регулятор, принаймні в економічно непрості часи, ефективніше декількох, підтверджують і міжнародні дослідження. Так, згідно з недавнім (квітень 2018) звітом фахівців Інституту фінансової стабільності в Базелі, багато країн, які найбільше постраждали від наслідків світової фінансової кризи, перевели свою модель нагляду за фінринком на інтегровану, з передачею функцій нагляду за всіма гравцями своїм центральним банкам.
Чи прислухаються народні обранці до аргументів як українських, так і найавторитетніших в світі в питаннях фінансового нагляду - Базельських експертів, і проголосують за закон про консолідацію функцій державного регулювання ринків фінансових послуг? Дізнаємося вже цієї осені.
Джерело: delo.ua
Автор: Євген Степанюк (Начальник управління реформування фінансового сектору Національного банку України)